Що таке puppy blues і як захистити себе від розчарування після появи улюбленця

«Я жалкую про рішення завести улюбленця», — парадоксально, але схожі думки іноді спіткають петбатьків на початку їхнього шляху. Це зовсім не говорить про безвідповідальність, а може свідчити про особливий стан психіки. Йдеться про явище puppy blues: про нього не так багато говорять в українському інформаційному просторі, однак для його ефективного розвʼязання шукають способів майже в усьому світі. Ділимося необхідними деталями, які потрібно знати як тим, хто лише планує завести тваринку, так і тим, хто давно з нею пліч-о-пліч.

У чому полягає феномен puppy blues

Британська компанія Many Group, яка займається наданням страхових полісів для домашніх улюбленців, провела опитування петбатьків у січні 2023 року. І воно показало, що 70% з них мали тривогу, хвилювання і депресивні відчуття на початку свого шляху з тваринкою. Якщо точніше, то 601 людина з 857 опитаних переживала негативні відчуття після того, як узяла песика. 

Цей феномен отримав назву puppy blues або post-puppy depression. Обидва терміни нібито пов’язують явище з цуценятами та дорослими песиками, але насправді з котами буває те саме. Згадайте лише свій шлях: чи хоча б раз ви хвилювалися, що все робите не так, нічого не встигаєте, все валиться з рук, а життя змінилося назавжди? Ба більше, цей стан навіть порівнюють із післяпологовою депресією у жінок.

Основні симптоми та причини виникнення постцуценячої депресії

Ознаки puppy blues можуть проявлятися по-різному, але найчастіше це глибока втома, дратівливість, відчуття перевантаженості, тривога або сльози без причини. Також багато людей розповідають про почуття провини за те, що не відчувають очікуваної радості від спілкування з твариною, жалкування про рішення завести улюбленця. Можуть виникати труднощі зі сном, апетитом чи концентрацією, а іноді — бажання втекти від усього, що пов’язано з тваринкою. 

Звичайно, будь-які хвилювання — це абсолютно нормально, бо ви берете на себе відповідальність за інше життя, а це означає, що потрібно буде щоденно піклуватися про хвостатика, забезпечувати всім необхідним, вкладати свій час, увагу, майже усього себе. Проте річ не в тім, що люди не хочуть цього робити, адже явище puppy blues про інше. Бути петбатьками справді не так легко, бо це завжди про зміни в житті, а точніше:

• Зміна звичного режиму. Наприклад, комусь доводиться досить рано вигулювати песика, і такі підйоми не завжди легкі. Тут одразу зауважимо, що не всі собані прокидаються о 5-й ранку, багато з них сопуть і до 11-ї. Так само слід ввести в розпорядок ще й інші прогулянки, оскільки однієї недостатньо, особливо цуценятам, яким треба мінімум три та більше. Якщо ви стали петбатьками зовсім маленького звірятка, то спершу йому буде необхідна материнська опіка, тому інколи доводиться буквально спати з кошеням чи цуценям, як із дитиною.
• Постійна прив’язаність до місця. Певна річ, у новій реальності не вийде рідко з’являтися вдома, бо там на вас чекає тваринка, яка прагне вашої уваги, опіки та банально хоче гратися. Якщо її немає з ким ненадовго залишити, варто коригувати власні плани, що не завжди виходить. Навіть за умови, що ви берете звіродитину із собою, можуть виникати нюанси. Наприклад, великих собань впускають не у всі види громадського транспорту.
• Новий розподіл фінансів. Важливо розуміти, що у песика чи котика має бути якісне збалансоване харчування, усі необхідні предмети затишку, доглядові інструменти й засоби тощо. Заздалегідь розраховуйте на це і регулярно поповнюйте запаси, щоразу виділяючи достатньо ресурсів. До того ж з улюбленцями нерідко трапляються непередбачувані витрати, як-от терміновий візит до ветлікаря через погіршення здоров’я тварини. 
• Поява купи доглядових процедур. Вичісування, чищення зубів, очей, вух, миття лап після вулиці, підстригання кігтів, обробка від паразитів, прибирання лотка, регулярні поїздки до ветклініки та багато іншого. Спершу здається, що це неймовірно багато і нереально, тому з’являються побоювання та страх.

До речі, опитування Many Group показало, що найбільшими тригерами для новоспечених петбатьків стали привчання цуценят до місця туалету, гризіння ними усього підряд, гавкіт і велика кількість енергії.

Як довго може тривати таке явище

Найчастіше воно досягає піку в перший місяць і зникає до року спільного життя з песиком чи котиком, про що зауважили й у Many Group після опрацювання результатів опитування. Хоча терміни в кожного індивідуальні, адже залежать від витримки людини, рівня підготовки, попереднього досвіду, а також від характеру звіродитини. 

Тривалість залежить ще й від роботи над собою: якщо в один момент ви відчуваєте, що шкодуєте про свій вибір або вам стає надто тяжко, не намагайтеся ігнорувати ці симптоми. Згадайте, що ви не одні, дайте собі трохи часу на перезавантаження і подумайте про свого улюбленця, який потребує вас насамперед як спорідненої душі.

Як боротися з проявами post-puppy depression

Не вимагайте від себе забагато, дозвольте собі вчитися поступово і не забувайте про відпочинок. Пам’ятайте, що для вашого собакена або ж коте ви вже найкращі петбатьки. Ловіть кілька порад, як впоратися, якщо відчуваєте непевний стан:

1. Дивіться відео про догляд і виховання звірят. Буде корисно наочно переглядати, як чистити улюбленцю зуби або обробляти від бліх. Можна читати книги, блоги та інші пізнавальні ресурси, але обирайте авторитетні джерела з гарною репутацією. На нашому ютуб-каналі постійно з’являються різні корисні ролики з рекомендаціями. Ми завжди намагаємося шукати життєхитрики, які спростять петбатькам хоча б деякі звірячі клопоти.
2. Зверніться до професійного зоопсихолога чи кінолога. Це може бути ваше найкраще рішення — делегувати особливо складні речі спеціалісту. Ви заручитеся цінною підтримкою та побачите, як навчати тваринку правильно. Тримайте номер ветлікаря під рукою, бо у питаннях здоров’я краще звертатися саме до нього. 
3. Якщо улюбленець з притулку, попросіть поради в його працівників. Вони вже немало знають про характер вашого котика або песика та можуть порадити щось більш індивідуальне. Зазвичай притулки після адопції ще довго цікавляться, як справи у звірятка. Краще завжди перепитати, стільки ж разів спробувати щось змінити у своєму підході, аніж кидати тваринку.
4. Запитуйте в досвідчених петбатьків про їхній досвід. Дізнайтеся, як свого часу з вашою дилемою впоралися вони, але важливо не порівнювати себе з ними, а свого улюбленця з їхнім. У вас свій шлях, який буде унікальним, а тварина — це особистість, зовсім як і ви.
5. Поділіть обов’язки з іншими членами родини. Якщо ви живете не самі, це може трошки розвантажити від скупчення завдань. Основна відповідальність, звісно, залишається вашою, але трошки допомоги ніколи не завадить. Інколи це дарує ті цінні моменти перепочинку, які дають змогу зробити перерву, перевести подих, випустити пар і повернутися до своїх обов’язків натхненними.
6. Розгляньте можливість бесіди з психотерапевтом. Якщо ви відчуваєте, що самостійно не можете впоратися зі своїм станом, краще звернутися до фахівця. Підтримка партнерів, друзів та близьких дуже важлива, однак не завжди може подіяти правильно.

Висновок

Puppy blues — це природна реакція психіки на великі зміни, що приходять разом з новим улюбленцем. Важливо розуміти, що цей стан не свідчить про вашу особисту неспроможність чи відсутність любові до звіродитини, а є лише тимчасовою емоційною перебудовою, через яку проходять багато людей.

Це нормально, що все не складається ідеально, але ви зробили сміливий крок — стали петбатьками тварини, чим можна пишатися. Віримо, що у кожного все вийде, ви ж обіцяли: і в шерсті, і в радості, і в багнюці, і в радості, і в війні, і в радості.

Поширені запитання про цей період петбатьківства

Більше рекомендацій, які допоможуть вам впоратися із post-puppy depression, шукайте тут.

Що робити, якщо любов до улюбленця так і не зʼявилась?

Насамперед не звинувачуйте себе, адже почуття не завжди з’являються одразу, особливо коли життя різко змінюється і додається багато нових обов’язків. Можливо, ви просто виснажені або розгублені, і це цілком нормально. Дайте собі час — зв’язок із тваринкою часто росте поступово. Спробуйте створити приємні спільні ритуали: спокійні прогулянки, годування з руки, почухани. Якщо ж минає кілька місяців, а вам важко знаходити контакт, ліпше звернутися до фахівця — зоопсихолога або кінолога, який допоможе знайти оптимальне рішення.

Як знизити ризик появи стану puppy blues?

Тут важлива підготовка до петбатьківства. Звісно, не можна передбачити всього, але знання про поведінку, здоров’я й потреби котика або песика не будуть зайвими. Також оцініть власні ресурси в довгостроковій перспективі, чи зможете ви забезпечувати улюбленця усім необхідним на регулярній основі. Корисно заздалегідь знайти хорошу ветклініку, кінолога за потреби та заручитися підтримкою близьких. Важливо бути максимально чесними із собою: чи будете ви готові до нового розпорядку дня та інших нюансів? Якщо так — обирайте тваринку не тільки серцем, а й з урахуванням способу життя. І пам’ятайте, що ви не зобов’язані робити все ідеально, головне — бути турботливими та терплячими.

Чи нормально бути розчарованим після придбання цуценяти чи кошеняти?

Так, абсолютно нормально, оскільки таке явище не є рідкістю. Часто наші очікування — це здебільшого милі моменти з тваринкою, безумовна любов, веселі розваги, але вони не завжди збігаються з реальністю: погризеними речами, порушеним сном, втомою. Це схоже на післяпологову депресію у жінок, коли у вас зʼявляється новий член родини, але замість ейфорії приходить тривога. Не замикайтеся в собі та поділіться почуттями з кимось, хто пройшов через подібне, або зверніться до фахівця.

Чи багато людей страждає від постцуценячої депресії?

Так, і навіть більше, ніж часом здається. Наприклад, згідно з опитуванням британської компанії Many Group, яка займається наданням страхових полісів для домашніх улюбленців, 601 людина з 857 опитаних переживала негативні відчуття після того, як узяла песика. Новоспечені петбатьки регулярно стикаються з емоційним виснаженням, тривожністю, а іноді й почуттям провини чи безпорадності. Проте важливо знати, що явище puppy blues — це не ваша провина і зовсім не показник того, що ви не здатні на любов до хвостика. Сприймайте його як адаптаційний період, коли ваша нервова система і душевний ресурс намагаються знайти баланс.